Роман Голубовский: Мене лякає, що одного разу я прокинуся, пожартую, а моя супутниця не впаде з ліжка від сміху.

Открытие новой рубрики в этом блоге заставило меня как автора начать ее с эксклюзива. Совершенно новая форма работы. Волнительно.  Добыть звезду для интервью в наше время сложно, но возможно.

Итак, дорогие читательницы: великий и могущественный, блестяще-лысый и смешной, человек, покоряющий одним  только видом своего победного шествия по бедным странам СНГ – Роман Голубовский!

Для тех, кто еще не знаком с его деятельностью, и до сих пор удивляется увольнению уборщицы из Верховного Совета Украины, подробнее ознакомиться можно тут: http://uareview.com/

Интервью проходило во львовском кафе «Мазох».

Роман явился в пышной шубе от Подкопаевой, ангелочков на перстнях, что привлекали внимание всех сексуальных меньшинств, рисовала ему Гапчинская. В руках он нес футбольный мяч, подписанный Андреем Шевченко: «Uareview, молю! Досить! Шева».  Под обе руки на нем висели изысканные дамы.

Мы заняли столик у шторки с женским бюстом. Роман заказал свекольный фреш и 50 гр бурачанки. Его спутницы пришли со своими семками. Начался неспешный разговор.

Т: Роман, а вам удобно за собой мяч носить?

Р: А чого ви російською розмовляєте?

Т: А разве вас не предупредили перед интервью о политике нашего издания?

Р: Я над цим не замислювався. Продовжуйте. (спутницы Романа смеются)

Т: Как возникла идея сотворения http://uareview.com/?

Р: О, у творчих муках, звісно! Знаєте, в кожного у житті є переломний момент, коли дістало. Мені було боляче читати, дивитися, чути те, що пропонує українська журналістика нашому споживачу. Я вирішив виправити ситуацію та стати своєрідним Бетменом на ринку ЗМІ. Продав хату, найняв Лєбєдєва, замутив сайт. То були голодні часи. Але воно того вартувало. Тепер уся тупість того, що відбувається висміяна на цьому сайті. Сміюся я і над виданнями, які копіпастять новини у мене, навіть не читаючи зноску: « * – Всі згадані на сайті події та персонажі вигадані. Будь-який збіг з реальними подіями та людьми є випадковим.» Таким чином, моя інформація поширюється без зайвого клопоту.

Т: Ходят слухи, что сама Дарья Донцова присылает вам штатных писарей. Как руководитель крупного медиа, не успеваете ведь писать все эти статьи? А спрос то растет!

Р: Так. Авторів вистачає. Але я відбираю суворо. Гумор має бути статичним. Фльору безсумнівності додають штамповані слова, що їх використовують у стат. відділах. Ми ж бо серйозні люди! (Роман хмурится, залпом пьет бурачанку)

Т: А вот все эти подробности мелкие – кухня Азарова, столовая Верховного Совета… Тяжело ведь добывать фактаж?

Р: Пані, ви погано підготувалися. http://uareview.com/ це ж вигадані новини! Навіщо мені напрягатися, як отим журналістам? Все з голови. А голови, як бачите (стучит по лысине) в нас світлі! (спутницы Романа смеются).

Т: Роман, а скажите, после каждой новости на uareview, вы в своем микроблоге (twitter) ставите ретвиты всем, кому от нее смешно, и они об этом пишут.  Также все шикарные отзывы о себе коллекционируете. Это привет от старого доброго Якубовича и его музея  «Поле чудес»?

Р: Ні. Це моя вдячність – увага до прихильників. Є багато нарікань, що люди з приходом слави змінюються у не найкращу сторону. Але я не такий. Я відповідаю людям теплом та щирістю. Це поза критикою та «Полем чудес».

Т: Что вас пугает больше всего?

Р: Як і кожного митця – коли може пропасти слух, голос, пензлик. Мене лякає, що одного разу я прокинуся, пожартую, а моя супутниця не впаде з ліжка від сміху. (спутницы Романа смеются).

Т: Продолжите фразу: я никогда не

Р: … брешу. (Спутница шепчет другой на ухо: коронний жарт. Тсс)

Т: Многим нашим читательницам интересно – как вам понравиться?

Р: Тут все просто. Сміятися. Бажано з моїх жартів.

Роман вздохнул и посмотрел на часы. Я поняла, что время наше исчерпано, пожелала uareview процветания и побрела на вокзал.