ХУДОЖНИК АНАТОЛІЙ ФЕДІРКО: «Я НЕ МОЖУ ОРІЄНТУВАТИСЯ НА ЛЮДЕЙ У КЕПЦІ»

Квадрат Малевича, якщо ввімкнути світло в його кінці, може вивести нас до не менш простого відображення сучасності – Анатолія Федірка. Чернівчанин, київський галерист, учень майстерні Сергія  Подерев’янського (живописний факультет Київського державного  художнього інституту) різав свиню у рамках мистецької акції «Українська осінь в колі друзів», увіковічнював олігарха Дмитра Фірташа в образі метелика на газовому щиті, пропонував електорату доторкнутися до невідомого депутата, доки той не зайняв своє місце, носив розіп’яту на хресті ляльку з косою до «українського обриву» й називав цей процес  «Усі ми діти Юлії Тимошенко». Дісталися уваги Анатолія Федірка і Арсеній Яценюк, і Юрій Андрухович.

Останній його проект  – «Супрематична Україна». Роботи проекту можна роздивитися в Києві, галерея «Совіарт» на Андріївському узвозі.

За словами художника, творчі люди, їхні роботи – дзеркало того, що відбувається навколо.

Сьогодні Анатолій Федірко розмірковує спеціально для Studway.

ПРО АРМІЮ

«В мене військова спеціальність, дуже важлива, я картолог-геодезист , в штабі служив, в групі радянських військ в Німеччині. Кожна п’ятниця в нас була жіночій день. Гебісти виганяли 2 урала. Німці кожну п’ятницю викидають у смітники те, що їм непотрібно – люстри, тоді неможливо було для СРСР, паласи ці хімічні. Це був бізнес. В мене 15 каністр було 10-літрових з бензином. Жодного разу не було підстави, під’їзджаємо там, а це пригород Берліну,  каністру ставимо, гроші забираємо за камінням».

ПРО ПУТІНА

«Я за Росію, за Путіна, бо він реальний пацан. Те, що зробив він для України, і сьогодні і взагалі, поки ті, хто не служив в армії, тобто Турчинов, Аваков, Яценюк і решта, вони не змогли мобілізувати країну так, як зробив нормальний пацан. Я дуже вдячний Росії за те, що вона знайшла такого маленького полковника. Арсеній Петрович може кидатися на барикади, може пропонувати щоб йому кулю в лоб, але люди розуміють прекрасно, що він не знає, що таке куля, автомат. Я аплодую Путіну, прекрасний менеджмент.  … Я хочу війни. Але ніхто не готовий, справді. В Чернівцях я відкрию пам’ятник Путіну як справжньому українському патріоту. Я думаю, що тато його був бандерівець».

ПРО ДЕМОКРАТІЮ

«Коли відкривав у Києві пам’ятник третьому президентові України Ющенко, уся демократична частина суспільства була проти мене. Потім виявилося, що його сайз – портрет у вигляді дитини, якій 6 місяців, так от 0,6% це його рівень. А сьогодні хто згадає президента Ющенка? Ніхто. Бо в українців не було посилу для того, що мусить бути якась пасіонарна акція».

ПРО ЖІНОК

«Мені дзвонили дівчата з Росії. Кажуть, мы Путина не любим. Кажу, за що? А он развелся с любимой. Дурні баби! Я кажу, а яке ваше собаче діло? Как! Наши бабушки все переживают. І тоьоток так це завело в Росії. Вона йому прала носки 30 років, а він падлюка її кинув».

ПРО ДИТИНСТВО

Найбільше враження для мене було, коли мені було років 4, мене вела мама по вулиці, тоді Проспект Сталіна (Чернівці. авт.), буквально поруч з Народним парком, тепер парк Тараса Шевченка. Навпроти парку будувався готель «Буковина». Це була абсолютно дивна естетика, такий конструктивізм європейський, це був 63-й рік. Ми приходили до магазинів, не було  хліба тоді, були черги величезні, якраз перед зняттям Хрущьова, і були такі булки, «Городская» називалися, за 6 копійок. 70% складалося з помеленого гороху. Румуни будували готель «Буковина», це була їх архітектура, естетика.  Що ще мене вражало в дитинстві в Чернівцях, це о 15-й годині включалося румунське радіо і була фраза «ора екзакта». Я нарешті дізнався у своїх румунських друзів, що це румунською означає точний час.  Я відчував, що ми живемо десь не в Радянському Союзі. І останнє, що мене вразило, це моя мати в 64-му році отримала премію державну Тараса Шевченка. Це було десь 2,5 тисячі рублів, фантастична сума на той час. Мати як лауреат Шевченківської премії мала можливість купити автомобіль. Був маленький магазин «Спорт-товари». В цьому напівпідвалі стояв такий маленький єврей, я був присутній при цьому, і мої батьки принесли гроші, це були рубль, три рубля, п’ять рублів і найбільша купюра була 10 рублів –  така пачка грошей. Він сально все перераховував, і в кінці кінців сказав моєму батькові про те, що на базі є тільки Москвич для інвалідів. На що батько сказав, добре, я перероблю його з інвалідки на автомобіль адекватний. Ось така тоді була Україна».

ПРО ЗАКОН

«Закон це така річ, коли група людей формує бар’єри для того щоби себе убезпечити від народу. В пострадянському просторі законів немає. Закони є транспортовані з Європи, бо вони старі, вони адекватні. В мене постійні були проблеми з законом, тому що кожен той, хто ходив у кепці, він і формував закон. Вибачте мене, я ж не можу орієнтуватися на людей в кепці. Зверніть увагу, в нас ніколи не було поняття презумпції невинності. Будь яка людина затримана є підозрюваним, а в нас затриманий вже апріорі означає злочинець. Закон це те, що не піддається корупції . Є закон, є його трактування – це суд присяжних. Сьогодні я прийшов до одного знайомого, він політолог. Кажу йому, виходь, я десятий сектор, будемо  тебе дубасити. І він так перелякано, – як дубасити? Так, я визначився, що ти повний ніхто і звати тебе ніяк. Ти служив в університеті, в обласній державній адміністрації. Значить я маю право тебе віддубасить, тим більше, що я на 40 см вище на зріст, мій удар – достатньо щоб поміняти ситуацію. Він каже, що вже приходили, Федірко, ти мене не лякай, я тобі покажу сокиру. І ось він дістає там, в якомусь загашнику біля туалету сокиру, а сокира – скотчем замотане лезо, томагавк».

ПРО ПРОФЕСІЮ

«Тримається тоненькими жіночими руками. Я можу подзвонити дружині і попросити, мама, купи мені сигарет. От і все. В нас не існує механізму співіснування. Є таке поняття вільні професії. Це адвокат, архітектор, художник, письменник, музикант. В сина питають, а де тато працює? Я в країні працюю. Скільки в нас артистів працює в театрах? Народних артистів. Ну, назвіть мені народного артиста, скажімо, Запоріжського обл..держ.театру, чи херсонського. Народ їх має знати».

ПРО СМЕРТЬ ШЕВЧЕНКА

«Баби його втратили. Тарас Григорович зібрав реальних пацанів, пили, пили, а в нього майстерня така 4Х4 метра і дуже висока – 9 метрів. Він розгородив її і зверху була спальня, а знизу станок, дівчата. Він отримав стипендію академіка графіки: 600 золотих рублів, шпага і мундир. Це як сьогодні 500-600 тисяч доларів. І от зібрав пацанів у себе на День народження.  Йому було всього 47 років. Пили, пили і горілка закінчилась. А там драбина така, практично вертикальна,  і тут Тарас Григорович каже, піду до Лукерії. Хочу на ній одружитися, вона жене такий смачний самогон. Дзвонить по мобілці Лукерії , Лукерія на нервах, каже, ні! І він спускається сходами,  падає головою вниз і помирає».

РЕЦЕПТ ПЕРФОРМАНСУ

Народний рух за сіллю. Козаки йдуть в Крим за сіллю. Хресна хода. На возах з волами. Іншого виходу нема. Українці завжди ходили в Крим за сіллю.