Ленінопад: «Що зроблено з любов’ю – живе вічно»

У далекому 2008 році, коли це ще, або вже, не було мейнстрімом,  на центральній площі Черкас з постаменту скинули пам’ятник Володимиру Іллічу Леніну.

Хуліганами тоді назвав винуватців цього акту в своєму ЖЖ тамтешній мешканець, архітектор Федір Гонца.

Пройшло 6 років, влада в Україні встигла змінитися двічі. Не останні акорди євромайданівських оновлень ми всі переживаємо сьогодні. Десь між кулями на центральних вулицях Києва, візитами у Межигір’я і похованнями Небесної сотні літає давно мертвий, але залізобетонний Володимир Ленін. Це явище українці охрестили ленінопадом.

Чи на часі і чому досі пам’ятники Леніну, – питаю вже у сьогоднішнього Федора Гонци.

Зараз пам’ятники, як і любі твори мистецтва (і не мистецтва також) –
символи тоталітаризму, і їх треба знімати, аби виростали вільні від
того люди. Поряд з тим, варто не забувати, і таке мистецтво збирати і
показувати, як от музей терору в Будапешті.
Просто огульний знос, на мою думку, дає шанс на реванш, в Черкасах же
зносила пам’ятник влада, то треба було діяти вдень, культурно зняти
аби нівкого не було сумнівів, що “процес пройшов правільно”. А те, що
у лютому цього року пам’ятників сипалось десятками, це є результатом
того накопленого людського гніву, і у вирі революцій це нормально.

З точки зору архітектора, чи доцільно змінювати і архітектурні ансамблі, яким пасували нещодавно повалені пам’ятники В. І. Леніну? Чи є в Україні площі, вулиці де такий постамент був недоречний в архітектурному плані?

Ансамблі потрібно змінювати, бо місто – це живий організм. Але треба
думати, не можна на місце одного монументу поставити інший і все мовби вирішиться. Потрібно змінювати середовище, тоді зміниться символ і
ставлення до нього. Не буду називати міста, але я бачив на постаментах Леніну голову Шевченка. Це страшно.

На твою думку, чи завдали фінансових збитків державі ці раптові та некеровані професійними комунальниками повалення пам’ятників, і як би ти тепер назвав людей, які активно приймали участь у поваленнях? Чи можна вважати фінансовим збитком витрати на нові архітектурні споруди на місці Ленінів?

Час цих симолів давно минув. То що було варварством на мою думку в
2008 (ще раз скажу, що я не проти зносу пам’ятника, а проти на той час
способу його повалення) то нині є потреба часу. Суспільство оновилось,
тому потреба в швидкій, якісній зміні середовища є такою гострою.

Наскільки мені відомо, ти викладаєш. Що? Де? Власні спостереження: майбутнім архітекторам є що запропонувати сучасній Україні? І чи чекатиме така сама участь їхні витвори мистецтва з приходом нової влади?

Так, крім всього такого я ще й викладаю, в Черкаському національному
університеті ім. Б. Хмельницького, але не для архітекторів, а для
художників по інтер’єрам. Молодим архітекторам звісно що є сказати, це
природньо, просто поки що не було можливості їм це було зробити. Радує
те, що потрохи падають ті вертикалі, і більше стає горизонтальних, так
званих низових рухів. Люди зрозуміли – що це їхне місто, їх країна і
те як в ній, це не хтось зробив, а це ми самі. Тому постійно
з’являються ініціативи по зміну міських середовищ, і що більше
подобається, що в багатьох випадках вони реалізовуються, тобто
бажання людей, або групи “творців”, має реалізацію. Тобто ініціативи
вже не просто бажання, а поштовх до реалізації. Як приклад – урбан-рух
“Липнева” у Львові чи ті ж акції зі збереження Пейзажної алеї в Києві.

Місце головного Леніна країни у столиці (бульвар Т. Г. Шевченка, якщо не помиляюсь), що, хто там доречні замість нього, на твою думку? І чи вже заявлений якийсь конкурс для архітекторів, якісь думки, обговорення стосовно цього вже є у професійних колах?

Час покаже що там має бути. Можливо перед тим саме середовище навколо
пам’ятника має змінитись бо воно організовано з певною метою, і заміна
одного символа іншим може перетворити це на нову догму. Звісно, що
спекуляцій буде багато, це безсумнівно, головно зрозуміти, що і для
чого це робиться. Там місце досить активне в транспортному розумінню і
якась “пам’ятна” пам’ятка “щоб пам’ятали” знеціниться. Можливо там
нічого не буде і бульвар розкриють у всій його красі. Треба зрозуміти,
що ми від того місця хочемо отримати, а далі шукати шляхи вирішення.
Київ виріс, виріс як людина, тому новому місту, потрібен вже новий
одяг.

Які пам’ятники для зборів тепер порадиш комуністам? Що ще лишилося з тієї епохи?

Ну я чув (читав), що мер Сум пропонував викупити пам’ятник, або його
знесуть…я не комуніст, тому їм не можу нічого порадити.

Вірш, рядки котрого ти додав у своєму вищезгаданому пості в ЖЖ у 2008 році, і який ще раніше написав Тарас Григорович Шевченко, на твою думку, ризикує втратити актуальність після здобутків Євромайдану?

Інколи таке страшне враження, що Шевченко не перестає бути актуальним
протягом всієї його з ним історії. Потім з’явився Василь Симоненко і
тепер він сперечається за місце “вічних віршів” в нашій культурі
(жарт). Важливо нам не кожного разу “прозрівати” від того, а розуміти,
що це не є “нашим прокляттям”, а нашою глибокою мудрістю. Тоді все
буде добре в нас. Людина мандруючи життям постійно полишає за собою
“якісь символи”, від деяких з роками відрікається, або просто сміється
над ними, деякі лишаються з людиною до кінця. І це не важливо, чи це
скульптура, чи архітектура чи література, музика, будь яка творчість.
Що зроблено з любов’ю – живе вічно. Що є на потребу часу, часто
відмирає, коли потреба минає. “Леніни” були саме “потребою часу”, були
масові, отже меншовартісті, тому пішли, а деякі символи минулого
живуть і досі незважаючи на різні часи. Цим міста і прекрасні, саме
любов’ю мешканців до кожного з них. Тому некрасивих міст у нас я не
бачив, хоча подорожую багато і бачив великі і малі міста. В кожному
місті є якась своя любов, її треба лише зрозуміти і відчути.