Модельна п’ятірка: 4 успішних красуні Українського модельного бізнесу. Й один красень, який довів світу, що в Україні гарними бувають не лише жінки

Ноябрь 2007

Журнал Butterfly

(подростковый)

Панночки, пропоную до вашої уваги 5 історій з життя таких самих дівчат та хлопців, як і ти. У цьому номері, спеціально для тебе – інтерв’ю зі Світланою Вольновою, Василисою Фроловою, Інною Цимбалюк та Владою Литовченко. А також з Євгеном Дудіним, якого скромно називають – «Містер Україна». Ці приклади примушують встати нарешті із дивану, та замість того, щоб мріяти про кар’єру моделі та їсти чіпси, почати діяти! Читай та бери приклад!

Світлана Вольнова: «Ще у дитинстві я влаштовувала батькам істерики через те, що мої сукні надто звичайні»

30100
– Світлано, скажіть, Ви у дитинстві теж були такою «сміливою дівчинкою»?

Я завжди була відчайдушною дівчинкою: стрибала з даху будинку, будувала плоти із випробовуваннями на місцевій річці або влаштовувала самодіяльні концерти.

– Як Ви потрапили до модельного, а потім і шоу-бізнесу?

Десь років з 16-ти, ще у радянські часи, мене почали запрошувати працювати у Будинки моделей. Фотографи лишали свої візитки, знайомлячись зі мною на вулиці. Але я була вже заміжньою, із дитиною на руках, та про подорож до Парижу у модельне агенство не могло бути й мови. Тим не менш я почала працювати у 28 років у київському модельному агенстві «Лінія 12»! У наш час – це дуже пізно.

– Як батьки поставились до обраної Вами професії?

У радянські часи моїм батькам була незрозуміла професія манекенниці. Й звісно, вони були проти. Бабуся втратила свідомість, коли дізналася, про те, що я збираюся йти до Будинку моди на показ. Довелося викликати «швидку» і лишитися дома.

– Ви завжди були епатажною чи здобули це у процесі роботи?

Я завжди була такою. Ще у дитинстві я «закатувала» батькам істерики, що мої плаття занадто звичайні.

– Чи можна назвати модельний бізнес – «школою життя»?

Будь-яку стресову ситуацію можно назвати «школою життя». А у модельному бізнесі тебе зазвичай розглядають, як товар. Це, звісно, важко для психіки. Тому у модельному світі так багато історій про моделей та наркотики.

– З якими труднощами Вам довелося зіткнутись у цій справі?

З тим, що работодавців цікавить не стільки привабливість, скільки типаж, який вважають модним у цьому сезоні. І потрапляння у образ дає впевненість у собі, а якщо ти під нього не втрапляєш – депресію та розчарування. Ти завжди думаєш: «Зі мною щось не так». Але якщо ставитися до цього серйозно, то завжди можно зайняти свою поличку. Завжди цінується особистість та харизма моделі, тоді вона стає Музою дизайнерів та потрапляє у «золотий» список.

– Ви задоволені тією, ким Ви зараз стали?

Ще – ні! Я поки ще не стала справжньою телевізійною зіркою. Якби була задоволена, то ця гра у шоу-бізнес мене вже не цікавила б.

– Я чула, Ви працюєте і в Америці? Ким? Не втомилися від такого ритму життя?

Зараз, у зв’язку з проектом «Вольности Вольновой», моя робота у Америці частково зупинилася. Саме моя часта відсутність в Україні, останні 7 років не дозволила повноцінно розвивати бренд «Вольнова». Тоді серед приорітетів була Америка.

– Як з’явилось шоу «Вольности Вольновой»? Це була ваша ідея чи проект М1?

Головний режисер каналу, Натела, запросила мене бути ведучою програми про світські вечірки. Тоді під проект знайшовся спонсор. Ми відзняли «пілот» і спонсор таємниче щез. Ні Натела, ні голова правління каналу М1, Олександр Асаулюк, від мене не відмовилися та запропонували зробити іншу програму. Придумували всі разом, але первинно проект був зроблений під Вольнову та мій імідж Світської Діви.

– Як Ви ставитеся до того, що ваша донька «успадкувала» Вашу професію?

У цілому – позитивно, але деякі моменти, а саме присутність дорослих, заможних чоловіків на тусовках із моделями, мене насторожує. Вона надто рано бачить дорослий цинізм та нещирість відносин. Вона займається модельним бізнесом, щоб побачити світ та завести добрі знайомства. Насправді, у майбутньому Анет мріє видати свою книгу та зайнятися видавничим бізнесом. У неї літературний талант.

– Побажання нашим маленьким читачкам від світської левиці:

Хотілося б кожній читачці побажати чогось особистого, звернене тільки до неї. Ми всі такі різні! Бажаю знайти гармонію у собі та почувати себе бажаною!

Василиса Фролова: «Шкільна гардеробниця називала мене «стравусом»»

images (3)

– У Вас дуже рідкісне ім’я. На честь кого Вас вирішили назвати батьки?

Багато великих Вась ятрило душі моїх батьків: Жуковський, Тьоркін, Ліванов, Авєнаріус, Верещагін і навіть Лєбєдєв-Кумач, потім згадували про Сурікова, Шукшина, Солов’йова-Сідого, але все ж таки одностайно зупинилися на кандидатурі Чапаєва. Не дивлячись на всілякі варіації цього імені, домашні називають мене просто – Алла Борисівна.

– Як трапилося, що Ви вирішили стати моделлю?

Якось, пізнім січневим вечором, мої сусіди завели бесіду-сперечання «на кого з представників тваринного світу я схожа». Одного разу у школі гардеробниця обізвала мене «стравусом», за гороскопом я – Кінь, а відчувала я себе при цьому канарейкою. Сперечання тривали до ранку, а якщо згадати, що сусіди були відомими фотографами, вони й вирішили просто сфотографувати мене, щоб потім вже напевне звірити зображення з вищеперерахованими тваринами. Так і зробили: вмовили мою маму, затягнули мене, 13-річну, у студію, наряджали та пересували, а потім, коли проявили плівку, переконались у тому, що я більш за все схожа на людину! Після цього мені нічого не залишалося робити, як стати простою моделлю людини звичайної.

– Як із моделі Ви перетворилися на ведучу? Чи було це метою Вашого життя?
Це була страшна та болісна трансформація. Подробиці мого перевтілення я б не хотіла розголошувати. Просто настав час, коли я помітила, що люди з «телика» – ті ж моделі людини, тільки розмовляють. А я ж завжди була дуже галасливою моделлю людини, та і ще і «ведучою», а не тою, яку ведуть – тому всі «п’ятнашки» самі склались. А цілей я взагалі собі ніяких не ставила й не ставлю. Мета – це модна нісенитниця для моделі людини-мисливця.

– Розкажіть, будь ласка, про складності, перепони у модельному бізнесі, з якими Ви зіштовхнулися?

Знаєте, у той далекий час, коли мене зараховували до моделей, ще не було модельного бізнесу, як такого. Можливо, я була тоді надто «зеленою» для того, щоб зрозуміти, як у цій тусовці можна добре заробляти, а взагалі, скоріше за все, в українських реаліях цей вид заробітку до цього часу смішно назвати «бізнесом». Складності та перепони можуть виникнути у будь-якій сфері, а у тій «модельній» – крали туфлі, бруднили наряди, крутили «інтріжки» – хіба це складності?

– А що Ви можете сказати про приємні моменти модельного бізнесу?

Навколо тебе завжди дуже гарні люди, поняття «мода» та «сезон» відсутні апріорі так, як ти й так наперед добре виглядаєш і в тебе якось саме по-собі виходить «бути у струї».

– Що Ви робите, щоб підтримувати себе у такій прекрасній формі?

Дякую. Передусім я товаришую зі своїм розумом – намагаюся не витрачати більше 10000$ щомісяця на масажі, обгортання, ін’єкції та консультації численних спеціалістів.

– Чи Ви подобаєтеся собі зараз?

Так. Подобаюсь. Але підкорюють мене в собі, звісно ж, внутрішні якості.

– Вам допомогає у житті схожість з Умою Турман?

Якщо Ви маєте на увазі матеріальну допомогу – тоді так. Нещодавно я знялась у повнометражному художньому кіно А. Матешко «Луна – Одесса», де зіграла просту дівчину-перекладача, схожу на У. Турман та заробила грошей. А взагалі, я ще давно познайомилася з братами Крєстовськими, яким на великих сценах колись вручала всілякі премії та нагороди, але вони «не велись». Тому що я не схожа на неї.

– Що Ви можете побажати дівчаткам, які хочуть піти по Ваших слідах?

Хочу побажати їм не ходити по моїх слідах, я сліди давно заплутала.
Інна Цимбалюк: «Модельний бізнес – це не професія, а поштовх до майбутніх досягнень»

images (2)

– Інно, коли та чому у  виникло бажання присвятити себе модельному бізнесу?

У 13 років я зрозуміла, що треба закінчувати із художньою гімнастикою, тому що отримала травму. Побачила оголошення у газеті. У моєму рідному місті Чернівці влаштовували конкурс «Міс Україна-Захід». Це й було першим поштовхом. Потім у Києві, коли фотографувалася для свого портфоліо, фотограф порадив мені зайнятися професійно модельним бізнесом.

– Ти була сором’язливою дитиною?

Так, я була сором’язливою. Більше, навіть скромною. Зараз скромність – мій козир. Люди завжди виділяють саме цю мою якість.

– Чи були у тебе якісь комплекси у дитинстві?

Не було. В принципі, я не вважала себе красунею, але завжди користувалася популярністю у хлопців. Скоріш, мене виділяла не моя зовнішність, а мій характер.

– Кар’єра моделі допомогає позбавитися від комплексів?

Модельний бізнес навпаки, розвиває комплекси у дівчат. Якщо у вас не сильний характер, то психологічно важко на кастингах чути: «До побачення». Але нічого, це спершу так тяжко. З часом я всі свої мінуси навчилася перетворювати на плюси.

– Ким би ти була, якщо б не зайнялася модельним бізнесом?

Мені дуже подобається акторська справа. Я розвиваюся у цьому плані. Також пробую себе у вокалі. Мені подобається не зупинятись на досягнутому та йти вперед. У будь-якому випадку це знадобиться. А взагалі, я закінчила університет, спеціальність «менеджер міжнародного туризму». Але цим поки не займаюся.

– Як ти потрапила до модельного агенства Karin MMG?

Ще до заснування цього агенства, я була знайома з Владою Литовченко. Вона тоді працювала менеджером у іншому агенстві та помітила мене. Потім вже запросила у Karin MMG. Тож, можна сказати: «Я – ветеран цього агенства».

– Як батьки ставляться до твого вибору професії?

Це не професія, це хобі. Вони мене підтримують. Відпустили – не злякалися. Вони довіряють мені та заклали у мене поняття «добре» і «погано».

– Чи зберегла ти дружні відносини з подругами, після твого успіху?

Зберегла. З трьома дівчатами я товаришую із дитинства. Це перевірені люди, вони багато про мене знають та підтримують мене.

– Чи були якісь випадки заздрощів зі сторони подруг?

Якщо би були такі випадки, то це вже не подруги.

– Чи були якісь курйозні випадки, пов’язані з роботою моделі?

Був випадок: у 1й рік свого життя у Києві. Мене покликали бути хостасом (hostess – людина, яка зустрічає гостей у ресторані) на VIP-вечірку. Але, врешті, там один молодий театр розігрував сценку «Снігова королева». І ось по сценарію голос за кадром каже: «І полетіли сніжинки…», тут вибігаємо ми. Там взагалі-то перуки давали, але на всіх їх не вистачило. Я не хотіла, щоб мене впізнали, та затягнула свої кучері у тугенький вузол. Бігали ми по сцені, у чешках 40-го розміру, ніби у ластах та зображали сніжинок. Мені було дуже соромно. Вечірка була для відомих людей. Коли я йшла звідти, то розпустила волосся, щоб знову ж таки мене не впізнали. Але якийсь хлопець підійшов до мене і сказав, що я гарно виглядала на сцені. Він потім намагався залицятися до мене, але відносини у нас так і не склалися. Зараз, коли я згадую цей випадок, мені смішно. Але тоді я дуже розгнівалася.

– Робота моделі – тяжка чи легка праця?

Це однозначно тяжка праця. Багато хто не сприймає його серйозно. Важко як фізично, так і морально. Також багато хто вважає, що моделі – не для кохання, а для розваг.

– Що ти можеш побажати дівчатам, котрі хочуть бути моделями?

Віри у себе, розвиватися по максимуму та бути готовою до всього. Модельний бізнес – не професія, а поштовх до майбутніх досягнень!

 

Євген Дудін: «Головне – це залишатися чоловіком, і при цьому зовсім не важливо те, чим ти займаєшся!»

evgenij-dudin-1411

– Як так сталося, що з біофізика Ви стали моделлю?

Навчання, як ви знаєте, закінчується – й треба щось вирішувати! Виявилося, що така перспективна спеціальність, як біофізика, у нашій країні ще не настільки розвинена, щоб після закінчення ВНЗ мене засипали пропозиціями про роботу! Я почав розуміти це ще на четвертому курсі – виходить і переводитись вже пізно, й лишати шкода. Все шкільне життя мені подобалися точні науки, а коли вступив до університету, мене потягнуло у творчість: танці, театр.

– Відомо, що у рідному місті Севастополі у Вас був свій балет «Ми», з яким Ви танцювали у нічних клубах. Це був успішний проект? І чому Ви обрали саме такий вид діяльності?

Просто мені завжди подобалось танцювати. Ще за часів навчання, а саме на останніх курсах, я почав займатися танцями у шоу-балеті «Ми». За мірками Севастополя, це був дуже успішний проект. І мені подобалася ця справа, яка дуже відрізнялася від тієї, що мені пророкувала моя освіта. Я тоді вже знав, що навряд чи зможу прожити все своє життя наодинці з пробірками, мікроскопами та дослідами.

– А що вплинуло на Ваш переїзд до Києва?

Шоу-балет виступав по всьому Криму, але не далі, напевно, це була одна з причин, завдяки якій я вирішив переїхати до Києва. Тоді я збирався стати великим танцюристом, а де ще, як не у столиці, можна отримати достатній для цього досвід? Крім того, для молодої, амбіційної людини у Києві існує багато направлень, у яких вона може себе реалізувати, якщо не вийде із танцями.

– Як вийшло так, що Ви потрапили у модельне агенство Karin MMG?

Мені часто говорили друзі, знайомі, що мені варто спробувати себе у модельному бізнесі. Я почав ще у Севастополі, але там це ще не дуже розвинуте, особливо, що стосується хлопців! Коли ж я приїхав до Києва, я вирішив, що зайвий заробіток мені не завадить – саме так спочатку я ставився до цієї справи.

– Женя, Ви брали участь у конкурсі «Містер Україна – 2006». Очікували Ви, що вона принесе Вам 1-ше місце?

Це був не конкурс, а скоріше кастинг, співбесіда, завдяки якій у мене з’явився шанс представляти Україну на світовому рівні. Так що виходить, що мій перший конкурс одразу був «Містер Світу – 2007».

– Як Ви потрапили на «Містер Світу – 2007»? Україна вперше брала у ньому участь, і Ви, як перший представник нашої держави там, напевно, цим пишаєтесь?

Я був у захваті, коли комітет «Міс Україна» обрав мене для участі у цьому конкурсі, але у той же час я усвідомив відповідальність. Коли я приїхав у Китай та побачив перших конкурсантів, я тільки тоді зрозумів, що всі мої суперники вже «Містери» у своїх країнах, та вибороти у них якесь місце для України буде зовсім нелегко. Й звісно, я відчув велику гордість, коли з 56 учасників я увійшов у «top – 12».

– Які конкурси, у рамках «Містер Світу», виявилися для Вас найскладнішими?

Усі конкурси були складними, але, особисто для мене, найскладнішим був конкурс з побудовою плоту! Всіх конкурсантів розбили на команди, й до часу проведення цього конкурсу ми вже встигли придивитись один до одного, потоваришувати й стати командою! Завданням кожної з команд було за певний час побудувати пліт, а потім наввипередки поплисти на ньому у море! Побудовою плоту займалась уся команда під керівництвом пуерториканця й майбутнього «Містера Світу» – іспанця. Коли пліт був збудований, потрібно було обрати 2-х людей, які на ньому попливуть, й уся команда вказала на мене. Було дуже приємно, що хлопці мені довіряють, але тепер до відповідальності за країну додалася ще й відповідальність за команду. Це, напевно, і було найскладніше у цьому конкурсі. Я обрав собі у напарники хлопця з Румунії, й ми виграли перегони на плотах, і це було чудово!

– Як рідні дивляться на те, що Ви проміняли професію біофізика на професію моделі?

Звісно, батькам хотілося би більшої стабільності для свого сина, і я їх розумію, але вони мене люблять й вірять у мене, також довіряють моєму вибору. Тепер у мене є відповідальність перед ними, і я намагатимусь їх не підвести!

– Пов’язуєте своє майбутнє із професією моделі чи у Вас інші плани?

У близькому майбутньому я не збираюся закінчувати свою модельну діяльність, але, в той же час, добре розумію, що все життя займатися цим не буду! Більше того, я вже обрав той вид діяльності, яким займуся у майбутньому, але поки хочу лишити це у таємниці.

– Давайте поговоримо про особисте життя? У Вас є дівчина? Якщо є – вона теж модель?

«Так» – у мене є дівчина! І «ні» – вона не модель, тобто вона не має відношення до цієї професії! Просто часто трапляється, що дівчата-моделі настільки розбещені своєю вродою та компліментами що до цього, при чому з малих років – вони забувають чи не встигають взнати, що справжню жінку виявляє не тільки зовнішність! Так, я знаю, що багатьом чоловікам зовнішності цілком достатньо, але я не з таких!

– Як вона ставиться до Вашої професії?

Непогано!… З розумінням!… Правда, часто жартує наді мною. Я не ображаюся, навпаки, я й сам полюбляю над собою посміятися, тому завжди її у цьому підтримую!

– Які складності виникають у Вашій професії?

Особливих складностей у мене не виникає, напевно, тому, що ця робота мені подобається. Кожну зйомку відбувається стільки цікавого й нового для мене, що сумувати не доводиться, тому, навіть на складності дивишся із зацікавленням!

– Не цураєтесь цієї «не чоловічої», на думку багатьох, професії?

Ні, не цураюся! Головне – це залишатися чоловіком, і при цьому зовсім не важливо те, чим ти займаєшся!

– Що б Ви побажали нашим читачкам?

Більше у житті краси, любові, щастя та віри у себе! У світі немає нічого неможливого, якщо Ви щиро у себе вірите!

 
Влада Литовченко: «Жінка повинна вміти заробляти гроші»

litovchenko

– Модель – Ваша мрія дитинства, чи так склались обставини?
Я ніколи не мріяла стати моделлю. З дитинства батьки готували мене зовсім до іншого майбутнього: я вчилась у музичній школі та збиралася стати музикантом. Ця професія потребує повної самовіддачі. Я проводила за інструментом по три-чотири години у день, тому часу на «побудову» думки просто не лишалося. Потім закінчила консерваторію, почала працювати вчителем музики. І якби не випадок (у модельне агенство я прийшла за компанію із подругою), напевно, до цих пір працювала б у музичній школі.
– Не шкодуєте?
Ні. Я вважаю, що модельний бізнес – це добра школа життя. Вона багато чому вчить: починаючи від вміння накладати макіяж та «тримати» спину (не зважаючи на втому, модель у будь-яких обставинах зберігає королівську поставу) до мистецтва ведення ділових переговорів. До того ж, модельний бізнес – це чи не єдина сфера, де жінка може заробити набагато більше за чоловіка. Будучи вчителем музики, я отримувала всього 20 доларів. Нова робота допомогла стати мені незалежною та фінансово самостійною. Я вважаю, це дуже важливо – жінка повинна уміти заробляти гроші. Ніщо інше не дає твердої впевненості у завтрашньому дні.
– Я чула, Вас називають «найуспішнішою жінкою України». Важко «нести» цей титул?
(Сміється). Я не вважаю себе найуспішнішою. В Україні доволі багато вже заможних, самостійних та незалежних жінок, якими я захоплююся. Наприклад, Юлія Тимошенко. Що стосується мене, я ніколи не мріяла стати «найуспішнішою». Я просто намагалася самореалізуватися, знайти своє місце у житті. Мені здається, це дуже важливо. Потрібно постійно розвиватись, удосконалюватись, отримувати нові знання. Саме тому у вересні я вступила у Дипломатичну академію при МІДі.
– Як Ви стали директором, сьогодні популярного, агенства Karin MMG?
Кар’єра моделі, як відомо, окреслена часовими рамками. Жінок, які продовжують успішно працювати у цій сфері після 30 років, можно перерахувати на пальцях. В основному, до цього віку дівчата починають замислюватися про зміну професії. Я теж розуміла, що кар’єра моделі – це тимчасово. Тому паралельно працювала менеджером, а потім директором модельного агенства та ціленаправлено йшла до своєї головної мети – власного бізнесу. Отриманий за час роботи директором досвід, дозволив мені відкрити з часом своє агенство. Воно створювалося методом спроб та помилок. Я навчалася сама та навчала своїх співробітників. Думаю, сьогодні я можу пишатися результатом: агенства, що «гриміли» на всю Україну у кінці 90-х, канули в Лету. А «Karin MMG» продовжує успішно працювати та «випускати» високопрофесійних спеціалістів (наприклад, відома у всьому світі топ-модель Наталя Гоций починала свою кар’єру саме у нас).
– Як можна потрапити у Ваше модельне агенство? Чи може дівчинка «з вулиці» стати однією з Вас?
До нас приходять різні дівчата. Чітких критеріїв небагато: ріст – не нижче 170 см, фігура – струнка, правильні риси обличчя. Все інше залежить від самої дівчини, її працездатності, намагання добитися результату та … від удачі. Я знаю достатньо випадків, коли дівчатка приходили дійсно «з вулиці» та починали з успіхом працювати у модельному бізнесі. Взагалі, зазделегідь передбачити, як складеться кар’єра тієї чи іншої моделі, дуже важко. Мода на жіночій типаж мінлива. Ось зараз, наприклад, на Заході краса класичної блондинки (блакитні очі, пухкі губи, жічночна фігура) не користується популярністю. Приїжджаючи до нас у пошуках нових облич, представники іноземних агенств обирають моделей з особливою зовнішністю. Наприклад, це може бути руде волосся та якась інфантильність. Відповідно, у дівчат, з нестандартними даними, можна так сказати, зараз є всі шанси стати успішними моделями. Але пройде декілька років – і смаки в котрий раз зміняться.
– Якими якостями характеру, на Вашу думку, повинна володіти модель?
Передусім, повинно бути бажання працювати, наполегливість, цілеспрямованість. Робочий день звичайної моделі на 90% складається з кастингів – пошуку роботи. Їхня кількість непередбачувана. Бувають дні, коли модель, не відчуваючи під собою ніг, бігає з перегляду на перегляд. При цьому дівчину ніхто не буде запитувати, чи зручний для неї жорсткий графік та як вона себе почуває. Яким би не був за рахунком кастинг, модель повинна виглядати по-свіжому та доглянуто. Трапляються «пусті» тижні, коли взагалі немає якихось пропозицій. Відповідно, й в кишені у моделі теж – «то густо, то пусто». Тому, якщо дівчина бажає зробити кар’єру у модельному бізнесі, вона повинна багато працювати, постійно посміхатися, бути завжди доглянутою та з усіма привітною.
– Яким Ви бачите своє агенство через 10 років?
Сподіваюся, що зміниться лише розмах нашої роботи, у кращу сторону, звісно ж. (Сміється).
Ваші побажання нашим читачкам.
Душевного тепла! Нехай поруч з Вами завжди будуть люди, які підтримають у складну хвилину та порадіють Вашим успіхам. Ціннішим за любов та підтримку рідних нічого бути не може.

Текст: Тетяна Кожокару (Таран)